Літній дощ

Паде дощ. Ще зночі розплакався дрібними сльозами чи то щастя, чи то радості – хто його зна…

Я привідкрила вікно аби краще чути шум дощу: шелест краплинок по листю, лопотіння води з-під ринви, рівний і заспокійливий хор крапель, який то наростає то спадає, немов морський прибій. Як солодко спати під шурхіт дощових крапель!

Зранку дощик взяв тайм-аут і трішки відпочив, набрався сил, зробив перерахунок крапель, прикинув чи вистачить його надовго і знову полився. Спрагла земля жадібно упивається життєдайною вологою. Пташки копошаться під дощем на скошеному – вишукують дощових черв’ячків, що теж вибираються на зовні порозкошувати під дощовими струменями. Квіти попіднімали свої прив'ялі голівки. Молодюсінькі яблучка на гілках повмивалися водичкою. Вимилася до чиста доріжка попри хату.

Я сиджу на альтанці вишиваю: закуталася коциком, у шапочці і теплій кофтині, бо холодно. Шум дощу тут, під бляшаним дахом альтанки занадто голосний. Одягаю навушники і вмикаю музику. Проте дощик не здається, припускає ще сильніше, приглушуючи у навушниках Стігна. Він дратується, що я вибираю не його музику. «Послухай, - ніби каже він мені – це ж я все для тебе створюю. Ця барабанна дріб по даху альтанки, глухі удари крапель по шиферу, передзвін між листям яблунь і вишень, трембіти потоків з ринви – це ж все для тебе. А ти замінила мене Стінгом»…

Дощику, ти ж не знаєш, як приємно слухати музику у навушниках  на фоні твоєї багатоголосої розкішної симфонії дощу! Ви одне одного так доповнюєте!  Дякую тобі, за твої мелодії, за спокій і рівновагу на душі. А ще, знаєш, з тобою дуже солодко молитися. Тільки от якби був трішки тепліший...