Сьогодні після обіду пройшов такий довгоочікуваний дощик. Дякувати Богу, тільки гримало і блискало і, нащастя, з такої великої спеки граду не було. Зелень та земелька ковтнули трішки водички, не так багато, як би, певно їм хотілося, але все ж таки і це не зле.
Одразу запахло свіжістю від трави, листя та квітів. Вони, квіти, так особливо пахнуть після дощику, так щемно кличуть до пам'яті, вивільнюють спогади дитиниства...
Які Ваші квіти з дитинства? У мене це кавалєрські очка, кручені паничі, матіола, метелики та флокси. А ще мама дуже любила гладіолуси. В той час вони були такі простенькі коралово-червоні, не було цих різноманітних барв, форм і розмірів. А флоксами була обсажена стежка від рогу хати до фіртки і вони так пахли, особливо вечорами...
Кручені паничі вилися по грушці біля дороги. Грушки тієї вже давно нема - шершні зточили і тато спиляв потім. А кавалєрські очка та метелики росли собі по городу. Я все питала, а чого то вони кавалєрські? Мама казала, бо вони ніби підморгують, як хлопці до дівчат моргають.
А ще була чайна троянда, такий великий кущ ріс в кутку біля живоплоту. Коли зацвітала - збирали ми з неї пелюстки і мама затирала їх з цукром. А потім додавалися ті зацукровані трояндові пелюстки до різних печених смаколиків. Особливо смакували вони в рогальчиках зі сливовим повидлом. Ммм, смакота ще та!
А ще, ну як же без них, чорнобривці і настурція. З квітів наструції я страшенно любила висмоктувати нектар, мед ми казали. Він такий терпкувато-солодкий. Як смак дитинства...
А вечори пахли матіолою, аж памороки брали, а в голові крутилося від того вечірнього аромату.
А ще були хрущі. Ну, це вже не квіти, а комахи. Я їх малою страшенно боялася, а мене ними лякали. Я, певно, і тепер би їх не дуже "поважала", та нажаль, їх вже нема у нас. Не пам'ятаю, котрого року бачила того хруща востаннє. І вечорами у повітрі шмигали кажани - ми гралися на дворі допізна, а вони півкали, ширяючи над нашими головами. Старші діти лякали малих, що вони можуть сісти на голову і запутатися у волоссі і тоді прийдеться стригти налисо. Тому, кожного разу я малою прикривала голову руками, коли кажан пролітав над головою. А ще й тепер у мене спрацьовує цей рефлекс...
Добре було бути малою: трава була така висока, що в ній можна було сховатися; горби високими, а окопи глибокими; береги крутими, а річка глибокою по всьому протязі, а не лиш на Гуці; а вечори були теплішими; горіхи солодшими і руки від них довго не відмивалися; а ще - батьки були молоді, здорові і живі...
Доброго Вам вечора і світлих спогадів з дитинства, солодких снів і, можливо, поталанить сьогодні політати у сні, бо зростати ніколи не пізно...
Немає коментарів:
Дописати коментар