Я ото завжди вважала, що у нашому житті – у всіх його сферах, причому, – діє закон збереження рівноваги, чи маси, чи об’єму, чи енергії, чи що там зберігається порівну, точно не знаю, бо у чому-чому, а у фізиці я тупа, як отой сибірський валянок! Між іншим, я коли після восьмого класу здавала екзамен з фізики, яку не любила і не розуміла (ну, ви ж бачите, що я кінчений гуманітарій) вирішила – напишу шпори. Ну, і ввечері перед завтрашнім екзаменом сіла за цю справу. Кілько там тих білетів екзаменаційних було, я вже не пам’ятаю, але не менше 20-25. Я вирішила – ніч довга, встигну. Так, ото почала з початку за порядком: перший білет пропустила, бо він майже у всіх предметах – це загальна водичка про предмет – можна шось наплести, а писати нема чого; другий теж пропустила, бо мені була заважкою, тобто геть не зрозумілою задача в третьому питанні; а от третій як раз був мені менш більш второпливий, а, основне, там була зрозуміла задачка. Отож, з цього білета я й почала писання шпор і ним же й закінчила тай лягла собі спокійно спати, поклавшись на долю. І шо ви собі думаєте? Наступного дня на екзамені попався мені саме цей, третій білет. Я вичерпно відповіла на всі три питання, бо все таки геть тупою я не була, тай язик, як бачите, у мене не зле підвішений. І мала б я навіть п’ятірку за екзамен, але нє – тут понаскакували екзаменатори і почали мене додатково запитувати про закони Ньютона, Архімеда і ще купи різних вумних дядьків і тьотьок. Ні одного із тих законів я сформулювати внятно не змогла і отримала четвірку, та й за то дякувати Богу, бо могла бути й трійка.
Але я, власне, не про це, я про те, що у світі все і всі пов’язані. От, наприклад, десь заливає по вінця, а десь сушить, аж земля репається. Десь морози морозяні, а десь спека немилосердна.
От я зараз нагуляла жирку на зиму після гормонів, наркозів і тої всякої байди, а хтось десь пострункішав. В принципі, най не дуже тішиться, бо потім буде навпаки – я стешу той жирок, а на комусь знову наросте.
Або, от я позавчора поздавала аналізи, а вони скотиняки такі, ніяк не втішні: одні піднялися вище норми, інші, навпаки, впали нижче норми – думаю, якби збити докупи то якраз би вийшло добре, був би баланс.
Хтось десь захворів, а хтось одужав. Хтось народився, а хтось відійшов у вічність. Хтось регоче, хтось голосить. Комусь вирвали зуба, а у когось наклюнувся перший зубчик. Хтось зірвав квітку, а хтось посадив. Хтось бідний, хтось заможний…
Я от думаю, що скільки в світі добра, стільки має бути й зла. Скільки милосердя, стільки ж і черствості. Скільки ненависті, стільки й любові. Але як подумати, то виглядає, що наразі у світі зла набагато більше ніж добра. Проте, думаю, любові більше ніж ненависті, бо тільки через любов Бог цей світ ще тримає. Думаю, коли цей баланс у світі остаточно порушиться на користь зла і ненависті – ото і буде кінець, бо де нема любові – там нема Бога. А навіщо тоді такий світ?
Немає коментарів:
Дописати коментар