Сьогодні тетка поробила порядки у решту двох кімнатах та кухні: помила два вікна – одне з обох боків, а друге лиш з хати, і хоча вони в мене новенькі, але мухи їх так обкалякали з обох боків, що страх – суцільні какашки (вибачаюся, але «із пісні слів не викинеш») на шибках; файно пропилосмоктила; повитирала пилюку з шафів; протерла дзеркало на трюмо; помила підлогу. Правда, це всьо тоже без фанатизму, бо тягати меблі та тріпати килими, які так Аллі подобаються
, тетка ще з рік не має наміру – береже себе, бо як кажуть «береженого й Бог береже». Але оскільки тетка вже май трохи дужча на силі, то змогла підняти пилосмокта та трохи вугли зі стінами почухрати.
Капець, люди добрі, це ж тетка і після променевої, і після хімій не раз вже прибирала в кімнатах – відколи то знову по стінах тілько того павутиння взялося? Просто кара Божа якась на тетчину хату.
І знаєте, до якого висновку дійшла тетка? Якщо вірити народним прикметам, то павутиння з павуками у хаті та какашки – на гроші (ну, знаєте, кажуть якщо вступив у чиїсь к-шки, то це на гроші). То відившо десь у далекій Канаді, або у Австралії, або у Аргентині, або на Занзібарі має відійти у вічність якась поважна пані, яка виявиться далекою троюрідною тетою вашій тетці, а ввесь свій нажитий спадок відпише тетці. А судячи з кількості павутиння – буде той спадок солідним.
Колись у дитинстві, коли ми ціле літо проводили у бабусі на Снятинщині, там була така тетка з Канади. Лиш казали на неї «вуйна з Канади». Чия то була родичка, ким і кому приходилася – я вже того і приблизно не пам’ятаю. Але пам’ятаю добре, як я малою хотіла аби у мене теж колись з'явилася така вуйна з Канади.
Вуйна приїжджала до родини відившо раз на рік і майже ціле село приходило на тоту вуйну подивитися. Нас малих теж брали, бо то була якась родина нашої родини. Вуйна сиділа, як молода з дружками на зачинанню, у найкращій кімнаті за столом із своєю чи то дочкою, чи то племінницею – того тетка вже не кимує – шо тетці було, якихось 5-7 років. Люди заходили до кімнати, як прости Господи, до тіла, подивитися як виглядають канадійці. Як на той час, фарбовані очі вуйни і її супутниці виглядали дико, особливо у селі. Її супутниця ні бельмеса не патрала в українській мові і сиділа, дійсно як засватана. Вуйна шось всяке говорила з відвідувачами, однак із вже помітним акцентом.
Кожного разу приїжджаючи до України в своє батьківське село вуйна привозила гостинці: американські великі фустки з торками, якісні нитки до вишивання, якісь там заморські смаколики, певно своїй найближчій родині привозила доляри і, саме головне, жувачку.
Ні фустки, ні нитки у той час тетку ні з якого боку не обходили, але от через ту жувачку тетка так палко хотіла аби у Канаді чи в Америці віднайшлися якась вуйна чи якийсь вуйко, які б їй привозили тої жувачки до схочу.
Жувачка, то була річ! Був то, здається Wrigley’s, у загорнутих у блискучі папірці пластинках. Якщо тобі діставалася пластинка – тобі рахуй здорово поталанило, бо ту пластинку мож’ було поділити на 4-5 кусників і розтягти задоволення з жування жувачки на тиждень-півтора. Але то і з кусником тре’ було поводитися економно – на ніч кусник жувачки вибирався з рота і приклеювався у якесь, лиш тобі відоме, потаємне місце. Там він ночував, а зранку знову можна було ходити принцесою і всім дітям демонструвати заморський смаколик.
А ще обгортки від тих жувачок – то теж було надбання. Ми їх збирали і зберігали, як найцінніші скарби. Чим більше у тебе було тих обгорток, тим вищий статус ти мав у діточій компанії. Потім тими обгортками можна було і дома повимахуватися.
Так собі думає тетка, що добре би все таки було б, аби якась троюрідна вуйна чи чотириюрідний вуйко намалювалися десь в Канаді чи в Америці і усиновили тетку. Ні, тетка би Україну не лишила, бо як кажуть «де родився – там і згодився» - шо тетка варта без свого Косова та Карпат? Але якби тетці раз у рік вуйко з вуйнов присилали чи то фустку з торками, чи нитки до вишивання, чи пару сот долярів – то тетку би то геть не вдавило.
Жувачку тетка би тут уже сама собі купила, так і бути, не конче її було б висилати…

Немає коментарів:
Дописати коментар